Back to top

Парамедик чи лікар: хто краще? А що буде в Україні?

Розвиток системи екстреної медичної допомоги в Україні передбачає створення таких нових професій, як екстрений медичний реагувальник, екстрений медичний технік та парамедик. І саме останній має стати головною ланкою ЕМД. То хто ж він такий?

Парамедик — медичний працівник, освітньо-кваліфікаційного рівня – бакалавр, котрий надає пацієнту повний спектр екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі.

Бакалавр — це вища освіта, а не професійно-технічна, тож освітній рівень нинішніх фельдшерів нижчий за очікуваний рівень парамедиків, що не може не свідчити на їхню користь. Навчальна програма для підготовки парамедиків враховує особливості роботи в екстремальних ситуаціях, вивчення алгоритмів екстреної допомоги, а також вдосконалення навичок роботи в команді.

Після впровадження змін у системі ЕМД (очікуваний термін реформи — 5 років), мінімальним загальнопрофільним стандартом стане бригада з двох парамедиків та одного медичного техніка (водія, кваліфікованого для надання догоспітальної допомоги на рівні BLS). Фактично, такі бригади мають повністю замінити існуючі шляхом перекваліфікації фельдшерських бригад, до складу яких входять фельдшер, водій та іноді медсестра. А лікарські бригади залишаються для складніших випадків, запрошуючи окремих спеціалістів, виходячи зi специфіки ситуацій. Протягом перехідного періоду зможуть існувати змішані бригади – рішення щодо їх кількості та складу будуть приймати на регіональному рівні.

У світі існують дві основні моделі організації ЕМД. Перша з них - англо-американська - використовується у США, Канаді, Австралії тощо. Не вдаючись до дрiбниць, основними аспектами цієї моделі є надання лише найнеобхіднішої допомоги на місці події, якомога швидке транспортування майже всіх хворих до відділень екстреної допомоги лікарень.

Її протилежністю є франко-німецька система, де стандартом є лікарська бригада. На відміну від першої системи, тут надається вся можлива допомога на місці події, і лише якщо залишається необхідність у лікуванні в умовах певного відділення лікарні, хворого туди транспортують напряму, оминаючи відділення екстреної допомоги. Який же підхід є більш ефективним?

В одному дослідженні намагались виявити, чи впливає наявність лікаря на місці події на час, який буде витрачено до госпіталізації, на виконані догоспітальні втручання та смертність. Єдиною значущою відмінністю (p<0,001) були догоспітальні втручання, у групі нелікарських бригад 28,2% хворим не проводили жодної інтервенції, у той час як у лікарських бригадах цей відсоток становив лише 2,5%. При цьому обидві групи мали майже однаковий час, витрачений на догоспітальному етапі, а також смертність протягом перших 24-х годин та під час госпіталізації.

А от у іншому метааналізі науковці все ж виявили суттєвий вплив присутності лікаря при проведенні серцево-легеневої реанімації поза лікарнею у порівнянні з бригадою парамедиків. У 36,2% хворих відновлювалась циркуляція у випадку проведення реанімації лікарською бригадою, у той час як у фельдшерської цей відсоток становив 23,4% (p<0,001). До госпіталізації доживали 30,1% та 19,2% (p=0,06), а до виписки — 15,1% та 8,4% (p<0,001) відповідно.

Багато науковців намагалися порівняти моделі організації ЕМД, аби виявити більш рентабельну та ефективну. Та фактично це виявилося неможливою задачею через різні потреби, які задовольняє кожна із систем. І до сьогодні немає обґрунтованих доказів на користь жодної з них, тож ніяка не краща.

Здавалося б, що надання більш кваліфікованої допомоги якомога швидше усім пацієнтам, не зважаючи на важкість стану, це краще. Та за даними одного дослідження в США у 85% випадків надання ЕМД пацієнти потребували допомоги на рівні не вище BLS. Але при такій незначній кількості викликів для висококваліфікованих бригад є ризик втрати досвіду та навичок. На сьогодні не показана перевага ALS над BLS, навіть ВООЗ відмічала ризики, пов’язані з виконанням більш професійних втручань, які допоможуть окремим пацієнтам, замість простіших, які допоможуть більшості.

Отже, з усього вищенаписаного можна зробити лише один висновок — дуже важливо оцінювати переваги та недоліки кожного з рівнів медичної допомоги, та, враховуючи обставини кожного окремого випадку, використовувати той, який підходить найкраще.

Наразі не існує жодної з цих моделей у чистому вигляді, всі країни створюють комбінації обох систем, аби задовольнити свої вимоги та цілі.

Так само і Міністерство охорони здоров'я України планує запровадження змішаної моделі, адже, з одного боку, парамедик зможе надавати повний комплекс екстреної медичної допомоги (у тому числі, на місці події), а з іншого – передбачається створення відділень екстреної допомоги у лікарнях. Враховуючи стан доріг і інфраструктури, неможливо робити ставку виключно на швидкість. Також неможливо одномоментно підвищити якість надання допомоги на місці події – для цього потрібен цілий комплекс заходів. Зважаючи на це змішана модель є оптимальною для запровадження в Україні.

Як вже зазначалося, єдиної для всіх країн ідеальної системи немає, але те, що в Україні звернули увагу на необхідність змін у системі екстреної медичної допомоги та планують їх з урахуванням світового досвіду, є явним плюсом.

Джерела: https://goo.gl/entcNA
https://goo.gl/iiCrJg
https://goo.gl/Z3jvn6
https://goo.gl/pGcR4t
https://goo.gl/zo8Sao
https://goo.gl/tEsk6E
Підготував: Oleksii Osipa

UA